Щастя – коли немає нещастя.
Народна мудрість
У різдвяний довгожданий вечір
(вже на покуті поставили кутю)
завітав у новомоднім френчі
наш сусід на прізвисько «Утюг».
– Драстуйтє. Ну, как ви здесь живьотє?
Шо там обещаєт мер? О, єс!
Налівай, хазяюшка, кампоту –
малость пріполощім «Мерседес»...
У голоднім повоєннім році
(не вдалося стерти забуттю)
по вечірній мерзлій поволоці
я носив хрещеному кутю.
Він стрічав щасливий біля печі,
що світила жерлом у вікно.
Був святим для нього той святвечір,
бо дітей у нього не було.
Всі померли в лютім тридцять третім...
Він живим лишився, бо «сидів»...
І не раз дивився в очі смерті
за десяток житніх колосків.
Ще б сидів у тій «казенній хаті» –
виручили кляті вороги:
під Берліном вже у сорок п’ятім
він лишився правої ноги.
– Добрий вечір! Як живете, татку?
Він сміявся у вечірній млі.
– Не меди, та краще, ніж у танку!.. –
на новій пострибував гилі. *
– Ловка, правда ж, ловка? І легенька.
От би ще жовтенький обідець.
А на низ би гуму, щоб товстеньку.
А сюди – фабричний ремінець...
Важко і мовчати, і кричати...
Танк і дядько. «Мерседес». «Утюг»...
Пироги й узвар давала мати
для годиться.
Та сусід забув...
Ще й тепер гойдається на чатах
сивий сонях – виклик забуттю...
Будемо онуків зустрічати.
Разом куштуватимем кутю.
___________
* - гила – саморобний протез.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710765
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2017
автор: Олександр ПЕЧОРА