Ніхто не напише про Академмістечко,
Про тихий запах Білицьких вулиць,
Про темні озера та новобудови
Як вдалу метафору кінцевої всіх маршрутів.
Ніхто не напише...і, може, й на краще.
Сюди не приїдуть китайські туристи,
Не будуть смітити й плювати на землю,
Хоч і без них у нашому лісі рідко буває чисто.
Ніхто не напише про молодіжні рухи,
Гіпстерів, яких вже і тут до біса,
Про фестивалі церкви спасіння,
що позбавляють будинки цноти оперних співів.
Бо Академ, якщо його уявити на карті,
Нагадує Суми, або, якщо чесно, Рахів.
Але саме тут писалися вірші Стуса,
На лавочках вздовж проспекту Вернадського.
Це місце, куди ти ніколи не їдеш,
Та, так чи інакше, змушений повертатись.
Поїзд далі не їде, дзвоніть у свої тромбони,
І говоріть про любов до власних зупинок і станцій.
P.S. Неможливо або надзвичайно складно передбачити, що і як увійде в історію, тому немає сенсу бути обережним.
