|
У дитинстві Марії снилася війна. Дітям часто сниться війна, адже вони найперші, хто хоче миру. Воювати хочуть дорослі, які забули про дітей.
І ось війна прийшла в її місто. Так, як приходить ворог, — несподівано і підступно. Найжахливіше те, що не відомо, де свої, а де чужі. Війна розхитує мрії, струшує яблука, висушує криниці, ламає речі й розбиває ритми. Вмить тисячі містян опинилися наодинці. Наодинці з невідомістю, наодинці зі смертю, в очікуванні вічності. Від тривожного стукоту їхніх сердець здригаються стіни будинків. Морозне повітря знекровлює легені, від нестерпного холоду затерпають долоні. Збираючи залишки останньої надії, люди зводять очі до неба. У небі клубочиться неспокій...
Ніби картинки з вицвілого діафільму, перед очима пропливають спогади з дитинства. Старенькі автобуси, запилені площі, кіоск із морозивом біля школи. Приємний післясмак солодощів, від яких язик забарвлюється в кольори веселки, і затишне соло дощів за запотілими шибками. Пухнаста кицька солодко позіхає і тихо муркоче, згорнувшись клубочком на колінах.
Безліч цікавих, вичитаних у книжках історій про відважних красивих жінок, на яких хочеться бути схожою. Такі ж елегантні капелюшки, барвисті сукні — щоразу милувалася собою, одягаючи перед дзеркалом мамин одяг і користуючись маминою косметикою. Згодом зрозуміла: справді, всі ролі розібрані, і захотіла бути собою. Бажання бути собою — найперша ознака дорослого життя.
Місто, в якому вона народилася, виросла, зусібіч обстрілюють із невідомості, з самісінького пекла. Безкінечні вогні, такі ж до болю в очах яскраві, як і волосся Марії, спалюють будинки. Біля школи, де колись був кіоск із морозивом, долілиць у калюжі крові на холодному асфальті лежить жінка, вбита осколком. І при цьому нічого не можливо вдіяти. Не знаєш: бігти, втікати, кричати до втрати голосу чи залишатися на місці?
Вулиці воднораз стали безлюдними, чужими й тісними. Від німого болю у скронях можна вмить збожеволіти. Здається, зараз небо розколеться навпіл і придавить своїм безмежжям. Минуле, теперішнє, і навіть майбутнє проковтнув дикий абсурд. Хто ти? Де твій дім, Маріє? Важко відповісти. Як і важко сказати, чи повернешся ти колись до свого рідного міста. Навіть якщо так, то воно вже буде зовсім інше…
ID:
715875
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.02.2017 14:20:19
© дата внесення змiн: 03.02.2017 11:17:24
автор: Ноїв Ковчег
Вкажіть причину вашої скарги
|
