Свіча горить, горить сумна свіча,
В восковій битві сльози покотились,
А по щоці осінній дощ- сльота,
В нім нині душі тихо окропились.
Очистились страждання, біль, біда
І вічний голод- сповідь із Всевишнім,
Зерно причастя- відстань у життя,
Вростає в душу спомином колишнім.
Тим спомином між смертю та життям
І битвою між злом та світлом ясним-
Ні, ти ніколи вже не будеш там,
Де було все квітучим та прекрасним.
Тебе везли возами, мов снопи,
Снопи іще не стиглої пшениці,
Ти хтів весь світ від смерті вберегти,
Без крихти хліба, крапельки водиці.
На тобі виросли страшні хрести,
Сумні та чорні,- з часом обгорілі,
Через віки свічки тобі нести,
Молитви, сльози, сповіді зомлілі.
