Посміхнися мені лебединою ніжністю неба,
Щирим сяйвом очей кригу й відстань між нас розтопи,
Ця страждальна земля ще усмішку чекає від тебе,
Не корися думкам, слухай серце, бо ми не раби.
Загубилась душа, і як птаха налякана бродить
Між лукавих снігів і холодних вітрів забуття,
Не ховай почуття, подаруй їм нарешті свободу,
Посміхнися як сонце, що світу дарує життя.
Посміхнися мені, наче янгол в ранковім серпанку,
Первозданним єством, як дитя в материнських руках,
Посміхнися мені щирим серцем своїм доостанку,
Щоб зраділа душа й засвітилася щастям в очах.
приємно читати 
