Здається, зламався мій компас.
Обставини вищими стали
за ігри у "матері-доньки",
за вишки, що понад містами.
За віру в праобразі Бога.
За те, що рахують в хвилинах.
За мир, що принесений голубом
в долонях малої дитини.
Здається, зламався мій компас.
Та я ж підіймаючись в гори,
хотіла дістатися сонця,
бо хто, як не я, його скотить?
Своїми холодними стопами
вдалося лише притоптати
дорогу, що кольору жовтого
від листя, зазнавшого втрати.
Здається, зламався мій компас.
Кімнати в мені посварилися, -
не ставши укотре дорослою,
сховалася в шафу від привидів.
І так, загорнувшись у ковдру,
в надійних околицях брами
чекаю, коли вже додому
покличе мене моя мама...
