Під пахощі акації
Прийшла любов-мана,
Забулися всі пасії,
Вона – лише одна
У серці збайдужілому,
У втомленій душі.
В чеканні марив тижнями,
Спливали й місяці.
Долались довгі відстані –
Єднали літаки
Нас, наче в рідній пристані.
Та не просив руки:
Яке це мало значення,
Нам добре й так було…
Та романтичне бачення
Затьмарилось давно.
Під пахощі акації,
Коли зустрілись знов,
Відчув, мов в давній пасії,
Лиш звичку, не любов.
Збентежені стояли ми
На відстані руки.
Серця були зболілими,
Проститись не змогли.
Зворушливо! Успіхів Вам!!! 
