На холодному кафелі спала повія,
Згорнувшись калачиком, наче дитина.
В неї також є сни і нездійснені мрії,
Загубилась у світі нещасна людина.
Темні стіни розкинули тіні похмурі.
Ледве-ледве звернувши до сонця зіниці,
Десь в убогій коморі, в скорботі й зажурі
Молиться на колінах грішна черниця.
В одинаковім тілі, сотворенім Богом
Проживають свій час ніби в різних світах.
Перехрестям розходяться їхні дороги,
Спільні тільки надія, розпука і страх.
