Останній листочок відірвало вітром
З Старої Берези в осіннім гаю,
Понесло далеко, десь аж на край світу,
Тай він там зостався в чужому краю.
Заблукала в гаю постаріла Мати,
В зморшках її руки, скроні в сивині,
Сіла під Березу, щоб хоч їй сказати,
Про свої печалі, про свої жалі...
Знала б ти, Березо, як то жити сумно,
Як стискає серце моє одиноке,
Як плутають розум все страшніші думи,
Як зарився смуток у душі глибоко...
Дивлюся на Тебе- нема ні листочка,
Опало все листя, бо скоро зима,
А я народила трьох синів і дочку,
Так їх коло мене круглий рік нема...
Розкидала доля дітей від порога,
Я тепер не знаю, чи є ще живі...
Чи просто забули до мами дорогу,
А я їх чекаю, коротаю дні...
Кожен день молюся та Бога благаю,
Щоб легко жилося їм на цій Землі,
Ночами старенькі альбоми гортаю,
Та згадую з болем, як були малі.
Ось зима минеться, сонечко загріє,
Побіжать струмочки, довші стануть дні,
І у Тебе крона знов зазеленіє,
З'являться на гілках листочки нові.
А я буду й далі в вікно виглядати,
Слухати примарні звуки в тишині,
Темними ночами сльози витирати,
Тай так в тяжкім смутку минуть мої дні...
Піднялася Мати мов окам'яніла,
Брела як незряча- де ноги несли...
Бачила одна лиш та Береза біла,
Як в жінки по зморшках сльози потекли...
Заснула береза у снігах глибоких,
Розбудили дзвони її на весні,
Вони проводжали Матір одиноку,
В останню дорогу у її житті...
ID:
675865
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.07.2016 16:00:39
© дата внесення змiн: 03.07.2016 16:00:39
автор: Anna Z
Вкажіть причину вашої скарги
|
