Мої слова - то тільки попіл, що їм не лінь по колу сіять,
Картина древньої епохи з квітом, але їм соромно дивитись.
Вони цінують те, що видають за правду, не знаючи про витрачені сили,
Навіщо жити уві сні, а зранку раб, а хто надумав з цим миритись?
Мені не страшно покохати, а я любив за ясний розум,
Мої слова по колу знову, не відчував метаморфози,
Істинно не бувши злим цілунком, слова тебе обплутали, як лози,
І о, тебе не розумію, наче ти мене, підвищуємо дозу.
Можливо досить чи цікаво, де я ?
Останній танець і кінець трагедії, дилема?