Ногами босими - до болю - по стерні!
Так гартувалася колись дитяча воля!
Вона не раз допомогла в житті мені,
Перемагати самотину серед поля.
Шляхами праведними до межі дійду,
Дитинство спогадами зможу наздогнати;
Біля межі притулок спокою знайду,
Сльоза впаде під ясенами, біля хати.
По світу сходжено чимало тих доріг,
Де поєдналися і радість, і тривога.
В скрутну годину щире серце не беріг,
Тому й високу ціну має перемога.
Безмежно вдячний тій стерні, усім полям,
За краєвидів подаровану наснагу;
Синівська шана незабутнім вчителям:
Це їх уроки тамували біль та спрагу.
