Гуляє вітер по вуличці вузенькій,
а з ним і вечір близиться, радненько,
зачиняються навколо пишнії крамниці,
і лиш нічні фонарі патрулюють сну границі.
Усюди непробудна тиша, заснула літня спека,
покинула серця тривога, та примарна небезпека,
ще Місяць не зійшов на трон свій, небесний,
а ми йдемо по вуличці, на душі казково, так чудесно.
Пташки співають нам найромантичніші поеми,
а ми йдемо, йдемо у вічні й неповторнії сади Едему,
вже небо темне, сапфірами окуте, кайданами Епіру,
звучить у серці прекрасної любові, чарівная ліра.
Звучить мелодіями, зоряного, найпалкішого кохання,
кожен незабутній раз, немов пісня перша і остання,
за руки разом, ми йдемо з природою у вічний танець,
гармонія романтики запрошує нас у свій казковий ралець.
А ми кружляємо по вуличці, не дивлячись, що скоро ранок,
і ось непробудно, тихо вже наступив сонячний світанок,
не відпускали один-одного, ні на секунду чи хвилину,
з' єдналися серця, у любовнім вальсі непомітно, воєдино...
Гарно!
