Маленький кав*ярний куточок у затишній казці
Тихий оазис спокою в натовпі площ
Глибинно-серцево пульсує будиночок щастя
На музику кави гостинно запрошує дощ.
Нотки чарівні ірландського крему з бейлізом
Дотики музики кельтів і присмак вогню,
В домішку з морем пестливого, ніжного бризу
Кавовий промінь з безодні байдужого дню.
Свіжомелені зерна. Танок світлих спогадів предків
Дощ згадує перший веселий гучний карнавал
На Батьківщині прадавнього бога ацтеків
Мекстля. Піратів. Землі, що мандрував.
Кожне веселе обличчя, засмучений погляд
Гори, рівнини, ліси, кожен парк, кожен сквер
Тихі розмови про Всесвіт на каві із Богом,
Замурзані душі, що вмиє у чистий четвер.
В тьмяному погляді щемно танцюють дельфіни
Він залишився б назавжди. Та треба іти.
В сни до дівча, що дрімає на його колінах,
Щоб дідусеві дорогу знайти крізь світи.
Цiкавий вiрш, Юлiанко. Дуже гарно звучить. Тiльки от iм'я бога ацтекiв ви не зовсiм правильно написали, у ацтекiв бога Мiсяця i ночi звали "Мекстлi", а не "Мекстль".
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00