Зоряна мріяла, що колись вона зможе побачити - все те що відбувається за вікном. Вона не могла підвестися на ноги уже 6 місяців. Після тієї страшної аварії, наче вічність пройшла. Щоразу коли за вікном йшов дощ, дівчина згадувала ті миті коли вона була ще щасливою.
Сонячний день, вона поспішає до свого коханого. Як завжди трішки затримується, та вона ж дівчина, всі дівчата запізнюються на побачення. Залунала знайома мелодія на мобільному. Коханий... Висвітилось на екрані, Зоряна підняла слухавку і почула такий рідний, і знайомий голос. Дівчина швиденько поговорила з коханим, було холодно, руки мерзли, та й він уже стояв навпроти неї, по той бік дороги. Залишалося всього кілька кроків до щастя. Вона не могла дочекатися зеленого світла від світлофора, щоб уже швидше перебігти цю кляту дорогу й впасти в обійми свого милого, любого, коханого Cашка. Загорівся зелений, і вони обоє стрімголов помчали через дорогу в обійми один до одного... Та тут невідомо звідки на Зоряну летіла машина, дівчина з переляку окам'яніла. Сашко встиг відштовхнути дівчину в бік на тротуар...
Від сили падіння Зоряна отримала багато травм і ушкоджень, майже несумісних з вільним ходінням. Але лежачи на тротуарі вона зовсім не думала про свої травми... Для неї головним було, щоб її спаситель був живим і здоровим. Зоряна підвелася на руки, встати вона не могла, ніг не відчувала. Повернула голову в бік, з надією побачити свого Сашка. Та вона побачила лише швидку і санітарів що бігали довкола нерухомого хлопця. З тих пір Зоряна не бачила свого коханого, він врятував її ціною власного життя... За вікном була злива, Зоряна любила дощ, адже саме в цю погоду вона вперше зустріла Сашка...Тепер лише дощ, міг повернути її думками в той час де вона була кохана, крапельки дощу могли дати їй шматочок того щастя, що закохані колись мали.
Пройшли роки, Зоряна змогла ходити, жити повноцінним життям, та не могла забути ті щирі волошкові очі Сашка, що були єдиним щастям у її житті. І це щастя було вкрадено... Вона стала на підвіконня і подивилася в низ. Була злива... Там за вікном інший світ... Там є він... І хай дощ знову з'єднає їхні душі... Але тепер уже назавжди...
Дощ стікав по щоках Зоряни… вона наважилась на цей крок, і ніщо її вже не зупинить.
- Стій! Кохана… не роби цього… це я – твій Сашко. Я тут з тобою.
- Як ти можеш бути зі мною поряд, якщо тебе немає… я не хочу жити без тебе, без твого тепла, без голосу… очі… твої очі мені кожну ніч сняться.
- Зорянко, моя мила Зорянко. Скільки часу вже минуло, відпусти мене.
- Ні, навіть не говори такого мені, мені ти потрібен. Життя без тебе – ніщо.
- Зоренько, хіба я тебе для цього рятував? Заради тебе я віддав своє життя, ти тепер повинна жити за нас двох. Поглянь на нашу квітку на підвіконні, якщо тебе не стане, то хто буде піклуватися про неї? Знай я завжди поряд, у кожній твоїх часточці, у кожній хвилині твого життя… Ми – одне ціле! Живи заради мене, живи!
- Сама? Без тебе? Я не зможу, намагалась, але…
- Мила моя, кохана, настане час і ми будемо разом, ти повинна потерпіти. Ми будемо щасливі. Візьми мою руку…
Зоряна вхопила за руку Сашка, і раптом вони опинилися уже посеред кімнати.
- Знаю Зоренько, ми не встигли попрощатися. Зараз є можливість, не гаймо часу.
Закохані стояли обійнявшись, вітер з відкритого вікна увірвався до кімнати і зірвав листочок з квітки, що стояла на підвіконні. Листочок доторкнувся до щоки дівчини, потім до губ.
Ранкове сонце прорвалося крізь нічну пітьму, Зоряна відкрила очі. В руках була фотокартка Сашка, а на подушці лежав листочкок з квітки… Образ коханого не покидав її голову ні на мить, це був сон? Чи справді це сталося… але після цього, дівчина твердо вирішили жити, і розповісти їх історію кохання усім. ЇЇ герой оживе знову, хоч і в книжковому світі, та вони будуть поряд, і там уже точно навіки!
ID:
667830
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.05.2016 15:33:14
© дата внесення змiн: 24.05.2016 22:24:30
автор: Moon Girl
Вкажіть причину вашої скарги
|
