Минеться, забудеться, розтане, зникне смуток-печаль разом із швидкоплинними почуттями, які закрутили душу, зв'язали у міцні пута, ув'язнили здоровий глузд і калинові мрії... Прийде весна, неодмінно прийде до дому мого серця, заквітне, зацвіте, озеленить думки та заспіває мінорами натхенних мелодій... Я більше не ходитиму манівцями притихло, ошелешено та безнадійно. Полинова любов не повинна жити, не повинна горіти, розгораючись до полум'я, тим більше ятрити душу! Полинова любов вартує страти, ганебної, раптової... І катами-співучасниками ми стали усвідомлено, але вимушено і травіально.
Я не хотіла відривати шматки серця від пропитаного полину, але змушена. Я не хотіла усвідомлювати, що ти зникнеш у моєму житті назавжди, але так буде краще. Я не хотіла втрачати натхнення від твоїх дотиків і слів, але так треба. Я не хотіла бачити та відчувати страту разом із тремким болем душі, але це неминуче...
Минеться, забудеться, розтане... Прийде світлий день, воскресне радість, спів душі й натхнення...
