Василий Симоненко «Украинский лев» (перевод Владимира Туленко)
Василий Симоненко «Украинский лев»
(перевод Владимира Туленко)
Наливается мысль, прорастая словами,
Все побеги звучны в завихрении дней –
Я неделю живу и хожу между львами,
Наречён Львов недаром в честь этих зверей.
Города-ренегаты, без племени-рода,
Есть и львы, что мурлыкают словно коты, -
Лижут прутья решётки, поскольку то модно,
Распирает их гордость своей слепоты.
Говорить о таких я сегодня не стану,
Ведь сегодня и мне, наконец, повезло,
Видел Львов я Мицкевича ныне глазами,
Кривоноса плечами, Франка умным лбом.
Львов седой! Воплотился в легенду живую,
Эпицентром стал радостей, новых надежд!
Забурлила душа – и тебя вновь пойму я!
Ты уверуй, прошу, что тебя краше нет.
Я к тебе прихожу, с почитанием сына.
Из степей, где Славутич легендой течёт,
Попрошу каплю силы и выдержки львиной,
Чтоб попало от Львова и в сердце моё!
*****
Василь Симоненко «Український лев»
Бубнявіють думки, проростають словами,
Їх пагіння бринить у завихренні днів –
Цілий тиждень живу і ходжу між левами,
Недаремно ж і місто взивається – Львів.
Є міста-ренеґати, є просто байстрята,
Є леви, що мурликають, наче коти, –
Божевільно байдуже облизують ґрати,
І пишаються з власної сліпоти.
Але думать про них я сьогодні не хочу,
Бо мені, видно, трішечки повезло –
Я побачив у Львові Міцкевича очі,
Кривоносові плечі й Франкове чоло.
Сивий Львове! Столице моєї мрії,
Епіцентр моїх радощів і надій!
Вибухає душа – я тебе зрозумію.
Але Львове, хоч трішки мене зрозумій.
Я до тебе прийшов із захопленням сина.
Од степів, де Славута легенди снує,
Щоби серце твоє одчайдушно левине
Краплю сили хлюпнуло у серце моє.
