я пам'ятаю ті прекрасні дні,
коли разом гуляли ми.
я пам'ятаю ті солодкі ночі.
як згадувала твої чарівні очі.
і ще, ніколи не забуду,
коли казав;"я завжди поруч буду.
у скрутну хвилину.
захворієш, або просто так, принесу твою улюблену малину..."
ще багато чого говорив.
і коли останній лист на дереві тремтів,
мільярди зір у небі миготіли,
і вітер з травами так тихо шелестіли...
ти до себе пригорнув, поцілував,
і вірш мій улюблений прочитав.
ми з тобою ще довго тоді
декламації вели..
та різко ти замовк.
сидів напружений, як стовп...
мені це не сподобалось одразу
і тут я чую таку от фразу:
" все так змінилось,
коли в одне одного в життті з'явились.
і зараз по-іншому ставлюсь до тебе...
якісь інші почуття у мене."
ти подивився мені в очі.
серце калатало моє дівоче.
усе зникло навкруги..
були лише я і ти.
а ти все дивишся на мене
і я все дивлюсь на тебе.
"ну що?... як ставлення до мене змінив?
ти мене розлюбив?"
трішки помовчавши,
до себе ніжно пригорнувши,
ти говориш, пошепки:
" бачиш оті зірки?
їх багато, як і людей в нашому житті...
але є одні такі,
які залишаються назавжди.
так от: я хочу щоб це були я і ти."
ти знову перестав говорити,
запустив руку в кишеню щось дістати.
"ти вийдеш за мене?"
тієї ночі творилося щось шалене...
ти переді мною
тримаєш рукою
кільце...
не могла повірити в усе це..
я довго дивилась у вічі тобі...
такі прекрасні..
все зупинилось в той момент.
я студентка.. ти студент.
я сказала тобі
"ні"
все завмерло в мені...
"ні.. мені не потрібні слова...
і дарунків гора.
ти-найрідніший для мене...
я вийду за тебе."
