Примхлива дівчинко, ти доводиш мене до сказу.
Скажи, скільки можна вже, я ж бо не зі сталі,
скажи чи зупинишся? Згодом, нехай не одразу,
Як ні, то облиш мене і йди собі далі.
Хоча... залишся ще, хоч би й на трішки.
Без тебе все ж таке холодне й таке нецікаве,
помуркочи мені в вухо й побудь трохи ніжною кішкою,
й завари мені чаю, чи може ти хочеш кави?
Чому знову робиш мене божевільним?
Чи може це я від любові до тебе
викидаю свій розум в вікно і стаю геть не сильним,
та хіба ж це важливо, та хіба ж мені зараз це треба?
Примхлива дівчиинко, залиш цю валізу у спокої,
не втікай, бачиш дощ не закінчився, холодно...
Не тривож нашу тишу зрадливими кроками,
та не вже тобі байдуже, скажи, тобі все одно?
Моя дівчинко, обійми мене й видихни, охолонь.
Все пройде, ось побачиш, пам'ять стре наші звивихи,
Доторкнися холодними пальцями до моїх скронь,
наше сонце не може сховатись за злісними зливами.
Примхлива дівчинко, мій мінливий всесвіте,
зачини кляті двері, подумай про протяг, і все ж, не йди,
не залишай мені пустки, цей тягар все життя нестиму,
залишся, подумай про нас, не руйнуй світи.
ID:
660932
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 20.04.2016 19:22:32
© дата внесення змiн: 20.04.2016 19:22:32
автор: Danka
Вкажіть причину вашої скарги
|
