Як добре і радісно, й мило
Писалося дома мені,
І душу ніщо не гнітило,
Була я в своїй царині.
І звідки лилися ті строки
Доладні, красиві, стрункі ?
А тут хвилі довгі, як роки
І вірші виходять сумні...
Як пташка, що в клітці закрита
Що має і їсти, і пить....
Із толку, з життя свого збита...
Співати?.. Тут хочеться вить !
Хіба ж тобі сонце сміється,
Чи моря читаєш красу ?
Не плачеш, не дишеш, здається,
Немає для цього часу !
Виходить і мило , і світло
Про все, що- твоє і близьке.
В чужого воно не розквітло.
Бо надто далеке й слизьке .
розумію , бо так і зі мною буває 
Як я Вас розумію. Надіє! 
