Холодний шепіт нічних зір
Роз'ятрену тривожить душу.
Мов ненаситний хижий звір
Рве на шмаття мертву тушу.
Мимоволі згадуєш майбутнє,
Малюєш подумки минуле,
Та не йде у голову щось путнє,
Про все хороше всі уже давно забули.
Чим далі дивишся у темну вись,
То дужче чуєш голос в середині:
"Забудь, що сталося колись,
Забудь про наслідки й причини".
Та пам'ять наша - мов стічна канава,
Бо плаває у ній весь бруд десь на поверхні.
І перед очима друг вчорашній, наче пава
Проходить повз і кидає на тебе погляд зверхній.
І хочеться взаємно відцуратись всіх,
Спокійно жити далі без страху і болю,
Щоранку випускати з себе гучний сміх,
Щоночі випускати почуття на волю.
Та вирвався на волю лиш несамовитий гнів,
І розлетівсь на друзки, наче глек з фаянсу.
В минулому лишився спокій теплих днів,
І вже повторного не буде в тебе шансу.
29.06.2016
