Не вичерпуй мене аж до дна,
Залиши хоч краплинку солону!
Може, крапелька-згадка одна
Звільнить серце моє із полону
І розвіє оману-туман,
Що засіяв ти в серце дівоче...
Але звабно-солодкий дурман
Виселятись із серця не хоче.
Він пригрівся на денці, мов вуж,
І висмоктує краплі останні...
- Ні, не пий мене більше, не руш! -
Квилить серце в німому благанні.
Відболіло минуле давно,
Відшуміло дощем, відстраждало...
А життя - чорно-біле кіно...
Ти щасливий!.. Хіба тобі мало?!.
Іди геть! Мого серця не край,
Воно має для кого зоріти!
Не для тебе мій зболений рай
І умиті слізьми мрії-квіти!..
Вельми пізно міняти кінець -
Наш початок знесли бистрі ріки.
Сльози-перли вплету у вінець
І пущу за водою навіки!
коли читав, виникло запитання, яке мені поставив корінний британець, з яким я мусив поговорити. запитання стосувалося манери спілкування, мови - "ти з 19го століття?".
але непогано.
РОЯ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00