Із пагорба дивлюся на Десну
І згадую Довженка річ ясну.
Гармати сплять (не дай Господь війни!)
Які їм сняться невійськові сни?
Антонієвих тут печер тепло
Молитву й віру у букет звело.
А Єлецький жіночий монастир –
Аскетики прадавній поводир.
Сторічні храми, київських не гірш,
Красою так і просяться у вірш.
Замріялись дзвіниця і собор.
Між храмом й парком не стоїть забор.
Чернігове, красо, вовік живи
З історії, з церков, з роси-трави.
В твоїй душі нехай сія весна,
Немов та зачарована Десна.
18.03.16
Чудово!
