Так, ідеш - з роботи - додому, на
тебе чекають там чоловік і син,
так, ти змучена, втомлена,
маєш сивину, та разом із тим
ти не втратила свого шалу,
ти - все те ж дівчисько, тож
ти поглядаєш на хмари
і мрієш потрапити під дощ.
Ти хочеш потрапити в зливу,
без парасолі або плаща.
Хочеш жити легко й красиво,
попри все, ти - все те ж дівча!
Згадай, ти знала це: щастя не
можна вберегти, лишити в схові,
не буває колишнім чи краденим,
його лиш твориш щоразу знову.
Ти знала й заради тих митей
зановотворення втрачала глузд.
Ти досі не відаєш, як треба жити..
та тих хто відає - я боюсь -
чекають розчарування.. цьому є
пояснення.. та я дивлюсь, мовчу.
Ти йдеш, а душа твоя танцює
у пасмах, у хвилях, в обіймах дощу.