Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Зайдисвіт: 1. У плоті? - ВІРШ

logo
Зайдисвіт: 1. У плоті? - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

1. У плоті?

Так ти думав, що тобі сподобається, відвідане шоу? Здавалося б що це саме те місце, де ти хотів би бути. Неймовірна кількість глядачів навколо тебе і всі взирають лише у твій бік в очікування твого першого слова. Тебе вкидає у страх, обличчя починає покриватись потом, руки невротично тремтять, а сигарета, яку ти збирався викурити перед входом розламалась, а її рештки зім’ялись у стиснутій руці. В очах потемніло та навколо тебе все розпливається немов міраж, котрий з’явився від втоми під час пошуків оазису, де б ти міг напитися води та втамувати свою спрагу. Очікування не справдились і ти все ще хочеш досидіти до кінця вистави? Та все ж ти це ти. І ти не прийшов сюди щоб посидіти. Актор повинен грати, актор повинен дивувати. Це твоє власне шоу, на яке зібрались твої вірні фанати. Тут є всі, кого ти чекав, всі кого ти запросив. Прийшли навіть ті, присутності яких ти навіть не помітив. Озирнувшись навколо ти помічаєш масу людей, котрих бачиш вперше, котрих навіть не запрошував на свою «хвилину слави». Але вони теж тут, і тобі не вдасться позбутись їх та виступити приватно лише для обмеженого кола людей – твоїх улюбленців. Саме для тих, заради кого ти все ще на сцені. Ти годував себе вірою в те, що це шоу принесе тобі успіх і останні роки, проведені в межах стіни ти мріяв лише про свій сольний концерт. Ти вправно опрацьовував кожну деталь, яку збирався використати у своєму виступі. За закритими дверима ти кружляв по кімнаті в пошуках ідеальної тези, яка б вбивалась в голову глядачам одразу, як тільки вони переступлять поріг твого театру.

По всьому місті розклеєну афіши з твоїм обличчям. Анонси розповсюдженні по найкращих газета міста. Суспільство зробило з тебе саме того актора, яким ти є зараз. Твій головний PR-менеджер – це люд. Він намалював твою афішу та написав ретельно відпрацьований сценарій за яким ти гастролюєш по світу. Він придумав твій імідж, твій стиль, твою вимову, твій погляд, твої рухи, твої емоції – він запрограмував тебе. Створив тебе. Зліпив з найгірших частинок, розкиданих по закутках твоєї душі – шедевр, який ти виливаєш у маси. І люд хаває з великим задоволенням те, що він створив. Його голод безмежний і невгамовний. Він хоче ще, і ще, і ще… І ти з радістю даєш йому чергову порцію твоє душі, шматочки якої приберіг для себе. Ти хотів залишити хоч частинку себе. Просто так, для себе. Але ж твоя доброта не знає меж. Тим більше заради вірних фанатів ти готовий на все. Ти віддаєшся повністю. Ти пірнаєш у цей безмежний світовий океан, заплющуєш очі та йдеш на дно, доки сіль не роз’їсть твоє тіло і воно не зникне у всесвіті.

Біленький хлопчик, котрий стоїть на розі Франківської з пожмаканими копіями твоїх афіш та вправно втискає ці папірці перехожим людям. Йому лише 12, але він так вправно володіє мовою жестів, що відмовити йому не може ніхто. Його посмішка зачаровує перехожих, а біле волосся, зачесане на ліву сторону, як у самого Леонардо, викликає не аби яку довіру у перехожих. Рівненько по швах, випрасувана сорочка обережно заправлена в червоні штанці, які ідеально сідають на чистенькі кросівки. Цей маленьких актор, свого власного театру вже встиг завоювати маленьку аудиторію на розі, біля кав’ярні «The Trial». А в цей час афіши стрімко розносяться по вулицях і твоє обличчя стає все більше розпізнавальне серед мешканців чужого, для тебе, міста.

І ось коли туман розійшовся і ти прийшов в себе, де знову стоїш посеред людей, оглядаючись навколо і задаючись питанням: «Чи я все ще у своєму тілі?!» Твоя плоть підводить тебе і скоріше всього, ти частинками виходиш з неї через діри, які покривають твоє тіло. Через кілька хвилин починається вистава, але ти не готовий до неї. Стрес охопив тебе та зв’язав, при цьому закинув тебе у найтемніший закуток твоєї свідомості, всадив кляпа в рота і закрив за собою двері. Ти безпомічний, переляканий та безнадійний. Ти все ще при собі? Де ти? Ти готовий?

Відчуваєш жар збентеження, від цього кадетського рум’янця. Це вбрання ідеально сидить на тобі. Червоний, як червона троянда піджак з золотими, як бджоли, ґудзиками. Він підтягнутий аж до шиї та закриває твої порізи. Пасок на чотири дірки підтримує все, що знаходиться в твоїх кишенях. Там повно не потрібних для тебе речей, але ти тягаєш їх скрізь з собою, бо думаєш, що весь той непотріб приносить тобі вдачу. Срібна пряжка – твоя єдина гордість, адже ти викував її сам, коли тобі було лише п’ять рочків. Було стільки щастя взяти в руки те, над чим ти так тяжко працював. Батькова фабрика була твоїм другим домом. Після школи це було єдине комфортне місце. І не зважаючи на те, що туди добиратись було дуже важко, адже треба було пройти пів міста пішки. Проте це тебе ніколи не зупиняло. Поринаючи у світ металу ти забував про все. Знаючи, як працює кожна машина в цьому холодному до болю та пустому місці, де були лише ви у двох, ти відчував тепло від цієї прохолоди. Крижаний метал нагрівався за кілька секунд та шмат срібла у твоїй руці за кілька рухів перетворювався на маленький витвір мистецтва. Це була лише гра в уяву, правила якої вигадувались на ходу. І головним атрибутом було те, що не було ніяких обмежень. Цей холодний клаптик металу перетворився на трикутник у вигляді незакінченої зірки, змальованої з дитячих малюнків. Крізь трикутних проходила призма видряпана цвяхом, яка розходилась під кутом в 35 градусів.

Пошматовані кеди взагалі не пасували до вибраного тобою вбрання, проте це зовсім не цікавило ані тебе, ані публіки, яка з нетерпінням чекала твого першого кроку в напрямку сцени. Червоні штори, на тлі яких, твій піджак зливався, як крапля свіжої крові, падаюча у калюжу, поглинали в себе енергію всього залу, що додавало надії. І здавалося б ти можеш вийти на сцену і стати перед публікою та в одно час розчинитись, як вихлопний дим зі старого комбайну, який вправно обробляє гектари поля, збираючи при цьому тонни зерна.

Серце б’ється з такою силою, що здається, ніби воно ось ось розірве грудну клітку і вирветься з-під червоного піджака та впаде на землю, після чого ще кілька годин буде перекачувати повітря замість крові. Температура в повітрі закипіла, як новенький чайник і повітря стало настільки гарячим, що сигарети підпалювались лише від однієї іскри в повітрі. Крім того разом з димом літає страх та окутує твої думки. Він пролітає крізь тебе і навіть не вважає твою плоть за перешкоду. Відчуваєш себе пустим місцем. Частиною міражу, крізь який проходить світло від прожекторів. Покрившись потом непомітно починаєш нервувати від кількості пережитих емоцій, які змінюються з кожним ударом серця.

Скажіть, що тривожить вас, дорогенький? Ви ж так довго чекали на це шоу і так невгамовно готувались до свого виступу, що взагалі забули про своє існування, як персони. Відколи це вас почала турбувати присутність інших людей у залі? Я цілком розумію, що ви звикли виступати лише для себе, у закритому приміщенні. І єдина публіка для вас була, це ваше відображення в дзеркалі, проте ж ви так жадно бажали чиєїсь уваги. Так ось вона, перед вами. Все про що ви мріяли у свої юні роки тепер стоїть на яву, прямо тут. Вас кидає в жар, ви не контролюєте свої руки, а ваші думки давно вже під чужим контролем. Пройшовши такий шлях до цього місця ви вирішуєте стояти на місці та змушуєте гостей сумніватись у витраченому на вас часі. Дорогенький мій, публіка чекає на вас, і скажу вам більше: Людям вашого типу не годиться так вести себе на людях. Від вас очікують шоу. Люди чекають а ви лише дратуєте їх своєю бездіяльністю. Яка ж проблема засіла в вашій голівці?! Можливо це сором чи невідповідність вибраній вами тематиці. Ви боїтеся того, чого ще не показали. Страх невдачі окутує ваш мозок і живцем закопує ваші мрії, дорогенький. Я бачу вашу стурбованість та усвідомлюю, що вам може бути страшно, проте запевняю вас: Вам немає чого боятись.

Навколо вас зібрана неймовірно величезна кількість людей, і ось ви, тут, посеред цієї зали, так само як колись мріяли, ось ви тут, ви досягли своєї мети. Вам варто лише промовити слово і прийняти першу серію овацій у вашу адресу. Мушу зазначити, що ці овації заслужені і ніяк не подаровані. Вони зароблені вашою працею. Адже ви тут, мій дорогий друже. Вам не має чого хвилюватись. Публіці байдуже на написаний вам сценарій і її взагалі не цікавить концепт вашої вистави. Вони прийшли сюди, так само як і ви, колись прийшли на чужий концерт. Просто проходили повз та й вирішили зайти. Вони забудуть все ще до настання ночі і життя їхнє, так само як і ваше, продовжиться. Що ж змушує вас мовчати? Що змушує вас закривати очі? Що змушує вас ховатись? Та головне від кого? Ви можете тікати від усього: від спогадів, від минулого, від поразок, та врешті решт від людей, проте від себе втекти не можливо. Ця тінь наслідуватиме кожний ваш крок у будь яку невідомість.

Все ж вас щось тривожить. Дозвольте помітити, що це не вперше ви переживаєте ці почуття. І вже не в останнє ви хочете позбутись цього слова, котре вертиться у вас на язику. На гнилому та зіпсованому язику, який вартий того, щоб його відрізали. Він спаплюжив не одну подію та зіпсував життя не лише для оточуючих, а й для вас самих. Зізнайтесь, що десь у глибині душі ви самі прагнете його позбутись. Вас тривожить те, що він знову заворушиться і скаже те, що так невгамовно виривається в світ.

Тривога не зникне і не провалиться у прірву, так як хочеться. Страх не розвіється і бруд не змиється. А кров на руках піде під шкіру, де змішається з вашою власною і проходитиме по ваших венах, як до цього пробігала в чужій для вас людині. Цього не позбутись і від цього не сховатись. Ви магніт для цього світу, так як і він магніт, для таких як ми. Притягує всіх своєю силою тяжіння. І як би ми не намагалися втекти, завжди ходитимемо по колу і будемо думати, що вже давно позбулись своїх страхів.

Ви не це очікували побачити? В сподіванні отримати бажане відкривається прихована ілюзія, того, що є недосяжним. Захованим та закритим від решти світу. Доступним лише тобі одному. Часом буває так, що ти сподіваєшся на щось, а коли доходиш до цілі, то розумієш, що це лише розчаровує твоє бажання жити ще більше. Хоча суть не міняється. В будь якому випадку ти досягаєш того, до чого йшов. Лише кут, під яким ти дивився на певну річ викривляє її, та очі сприймають вже не так, як сприймав мозок.

Ти хотів вийти на сцену та здивувати всіх. Думав зачарувати їх собою. Ти був впевнений в свої думках. В голові вже кружляв присмак екстазу від першого погляду в тлум. А тіло підвело тебе, змусило засумніватись в побаченому та відректися від першозаданої картинки, яку ти намалював в своїй голові. Котру ти вже встиг візуалізувати та привести в дію. Хотів побачити захоплення публіки лише від однієї твоєї появи в цьому залі, а побачив лише незнайомі лиця, які просвердлюють чергові діри в тобі, своїм голодним поглядом.

Очікування це лише ілюзія, якою ми годуємо наше власне его в надії осягнути «пік Евересту». Не залежно від того наскільки ми вкладаємось в поставлені цілі – реальність завжди буде відрізнятись від очікування. Суцільним розчаруванням це теж не назвеш, адже ціль в кінці кінців досягнута і мета не залежно від значення виконала своє призначення.

Але ти стоїш посеред натовпу в очікуванні дива. Тобі бракує визнання, прийняття та захоплення тобою. Але ж воно є, просто ти його не вбачаєш, лише через те, що воно не ідеальне. І не далеке від того ідеалу, і не близько – воно саме те, яким мало бути. Але ти очікував зовсім іншого.

Якщо ви хочете побачити, що знаходиться за цими очима, то доведеться довести, що ви варті тих очей і того що вони приховують в глибинах душі. Ці очі не просто так закриті, вони бояться світла. Того самого переломного кута, який сліпить погляд і змушує збиватись з курсу в пошуках легкого шляху. Вдавати з себе того ким, ви не є, найбільший гріх – і навіть не перед Богом, а перед самим собою. Це помилка, яка змушує повертатись та споглядати на минуле знову і знову в надії розгледіти там можливі варіації подій, та використати цей досвід у теперішньому, проте все… Воно десь там, загублене та залишене в глухих лісах.

Вам доведеться зірвати цю маску. Та показати себе такого, яким ви є. Ховати своє обличчя перед долею та відвертатись від чергових променів світла – це ж дурість. Вдавати з себе героя видуманих романів – це смішно. Уявляти себе ідолом сучасного покоління – це марна трата часу. Намагатись довести ближнім свою лояльність ти присвятити своє життя заради чийогось – це занадто ризиковано. Проте ти все рівно йдеш на цей ризик, адже ти це ти. Ти любиш мріяти, ти обожнюєш уявляти себе в ролі когось іншого. Ти не стаєш ним і не змінюєш себе ані на мить. Це лише спроби відчути себе у іншій ролі. Бути актором – означає імпровізувати у складних ситуаціях та приймати всі невдачі, як життєвий досвід на сцені. Коли на тебе споглядають сотні людей та вірять у твій успіх, ти не можеш їх підвести.

Ти змушений жити з цим до кінця своїх днів. Залежний та прикутий до всезагальної уваги суспільства без жодної можливості імпровізувати. На тебе покладені великі надії та кожний твій крок описується у щотижневій рубриці «Вибір!». І з кожним днем, ти все більше жалкуєш, про те, що виступаєш на цій сцені, для цих людей. І єдиний твій порятунок, це аншлаг. Час, коли штори опускаються і ти зникаєш з поля зору цих ненажерливих очей, котрі так пильно спостерігають за кожним твоїм рухом.

Опинившись перед таким вибором ти вирішив зірвати з себе чужу особистість до якої ти звик та показати себе справжнього. Ще один крок і ти на сцені. Перед тобою аплодисменти, ти без макіяжу, а в лице твоє світить прожектор, який ще мить тому змушував тебе нервуватись та пітніти. Розтягнувши руками, ти голосно промовляєш «Welcome to the show!»

ID:  681389
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.08.2016 13:07:36
© дата внесення змiн: 02.08.2016 15:43:58
автор: Зайдисвіт

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (326)
В тому числі авторами сайту (8) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Тріумф, 02.08.2016 - 13:50
12 Мені сподобалось. Це боротьба духовної людини із тілесною. Так насправді і є. Дух наш бореться пробуджений світлом Божого Духа. Він ще не може сприйняти все світло, бо господар тілесної людини - сатана, він бореться, щоб відвести його від реальності, щоб пристосовуватись, бути подібному до світу, його потребам, сподіванням і смакам. Самому, без того Світла, Божого, не можливо, бо диявол бореться відчайдушно за кожну душу. Людина - тілесна оболонка, а світ духовний, його населяють духи і спричинюють все, що твориться з людиною і людством.
Успіхів вам. 16 give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: