Чи хтось почує крик провінціала,
Зажатого в лещатах владних сил,
Опору волелюбного майдану,
Приниженого нижче плінтусів?
Того, що кинув все напризволяще,
Пішов на захист гідного життя.
Чи стало нам хоч трішечки та краще?
Невже вина в цім – спрощена війна?
Спростили все: і голос на Майдані,
І сотні тисяч вогників на нім,
І жіночок, які довбали камінь,
Політ надій і оплески гучні.
Спростили все: і сніжні барикади,
Молебні, страх і кров, життя людське,
Як віддавали все, Європи ради,
Як не ділили на твоє – моє.
Спростили все: і дух патріотизму,
І віру в демократію святу,
Задля якої проти комунізму
Піднявся весь народ на боротьбу.
Чому так сталось? Всі стояли поряд,
Хтось з грейдера, як Ленін говорив,
А хтось, за хвіст вхопивши свою долю,
Ледь кулю-дуру в лоба не пустив.
Що ж сталося? Ярмо те знову пнеться
На шию сісти. Слухайте мене:
З кілка терпіння ось-ось обірветься
І вас, як дим, за вітром рознесе.