«Забери, я прошу, забери,
Хоч на ешафот, але з тобою.
Зграєю ворон летять думки,
Та чорніють хмари наді мною.
Не іди, не їдь… Я тут одна,
І до біса долари і євро,
Мимо нас спливає, як вода,
Те життя, що склалося непевно».
Не почув, поїхав, ну й нехай!
Бризнула джерельною водою
І пішла в розбурханий розмай,
Де шептались вишні між собою.
Заблукала думами в саду,
У вишневім зрадила суцвітті
І зайшлась квилінням на біду,
Проклинаючи його і все на світі.