Колише тишу Замкова гора:
Тут починався древній наш Житомир...
Ще й не було його - вона ж була:
Легенд прадавніх сивочолий спомин.
Гора була предивно молода,
Пишалася намистом із граніту,
А Тетерева стрічка золота -
Як пектораль розплавленого літа.
ТУТ ЗУБРИ З ПУЩІ ЙШЛИ НА ВОДОПІЙ,
ВІНЧАЛИ СОСНИ ПРЯМОВИСНІ СКЕЛІ,
І ДИКИХ БДЖІЛ СЕЛИВСЯ ДРУЖНИЙ РІЙ,
ДЕ НЕ БУЛО ЩЕ ЖОДНОЇ ОСЕЛІ.
КОЛИСЬ ТУТ, КАЖУТЬ, ЖИТИЧІ ЖИЛИ:
РОБИЛИ БОРТІ, ЗВІРА ПОЛЮВАЛИ...
З ДРЕВЛЯНАМИ СУСІДИЛИ ВОНИ,
ПОЛЯ ОРАЛИ, ХЛІБОМ ТОРГУВАЛИ...
Тут нині камінь є - прапращур каменів,
Що плугом часу на пісок не стертий...
Ось дата, що накована на нім:
Рік вісімсот вісімдесят четвертий...
І тиша тут. І завмирає час:
Історія крикливих слів не зронить...
І тільки озиваються до нас
На Кафедральному соборі дзвони...
Коли читала, то час справді завмер.Дуже вдалий вірш. 
