Я знову точу перо,ночами вию на місяць,мене виснажує сум.
Вже дві дюжини днів мене не п'янить вино,
Зате ранкове похмілля щодня,досі в ніздрях її парфум,
Так ніби я тупий герой рожево-дешевого кіно.
Я не скажу це прозою,бо не хочу множити банальність,
А блювати багатостопним хєрнеєм—не моя спеціальність.
Було б добре погасити цей цунгцванг в попільничку,
Але Вона десь закупила оптом до моїх замків відмички.
Моя мука—в думках раз за разом цілувати їй шию,
Шуйцю давно стоптали мурашки від фантомних долонь,
Не формується шунт,в серці тромби,кров отруєна нею,
Єдиний потрібний мені анестетик—моєї Гекати темний вогонь.
Я обіцяв і не зміг відпустити,мозок фагоцитує себе.
Вона—монополіст моєї радості,я ж сам зробив disconnect.
Знаю,мої слова давно протухли,отруєні болем,в історії титри.
Боюсь,продовження буде,в мене ще є гроші на білет...
