Жене утома
призахідне сонце
коловоротом -
у глуху пітьму
і не тому,
що підвіконня сонне
у сніжній карамелі,
не тому
мені без Тебе боязко…
і зимна пора,
яку ніяк не скоротать
без чаю теплого,
приходить звільна
із цедрою пекуча
гіркота…
І не тому, що плаче
з ночі стріха,
і крихти
не приваблюють птахів,
а тіні від
кремезного горіха
звільняють
запроторені страхи.
І сиплеться
улюблене намисто,
що не злічити
багряні разки...
Це усамітнене
і особисте,
написане прохання
"від руки":
Укрий долонями своїми.
Стиха пульcуй в мені
до сповнення заплав.
І дихай - серед віхол,
просто дихай,
допоки серця
холод не здолав.
самоототожнення - це цікаво і - "велика" тема... не буду тут розтікатися миссю (білкАми, тобто))) по древу, але думки мої вірш Ваш направив у філософське русло
не буду тут розтікатися миссю (білкАми, тобто))) по древу, але думки мої вірш Ваш направив у філософське русло 
зримо... 
