Так хтось сидів, і за своїм столом
складав слова, переплітались рими.
Він знав, що треба написати про одно,
про те, про що так часто говорили.
Думки не йшли, зривалися з мостів,
летіли...Птах позаздрив би тим крилам,
але наказ лунав у тім листі;
писать про те, що не вважаєш милим.
Ось вийшов ямб, а може на хорей,
Чи їм "отим" важливі переноси?
І як земля тримає злих людей?
Коли ти мрієш про тумани й роси...
Не жаль папір, він витерпить нудьгу,
тримав в собі літературні болі,
бо цей поет, в дожді чи то в пургу,
тягнувся вверх до подиху, до волі...
...До вічних рим...
Ні, до серця твого,
твоєї посмішки, твоїх очей.
То твій поет, не буде вже такого;
він довго пише, під оплески ночей.
Він твій поет, "перекладає думку",
А твої сни...Приходить сам у них.
Ціннішого не має подарунку,
Пізніше буде...Бо спершу для "отих".
03.12.2015 рік (Київ)
https://vk.com/vyshnevyi_tsvit