|
„Але скаже хто-небудь: як воскреснуть мертві? І в якому тілі прийдуть?
Безрозсудний! Те, що ти сієш не оживе, якщо умре. І коли ти сієш, то сієш
не тіло майбутнє, а голе зерно, яке станеться, пшеничне чи друге яке.
Але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному насінню своє тіло… Так і при
воскресінні мертвих: сіється в тлінні, повстає в нетлінні; сіється в
знищенні, повстає у славі; сіється в немощі, повстає в силі; сіється тіло
душевне, повстає тіло духовне. …Говорю вам тайну: не всі ми умрем, але
все зміниться враз, при останній трубі: бо засурмить і мертві воскреснуть
нетлінними, а ми змінимся…“ (Кор. 15,35-52)
Жили два близнюќи в матер́инському лоні
І сказав з них один, дивляч́ись в майбутт́я:
Вірю я п́опри те, що живем ми в пол́оні,
після р́одів існує прекр́асне життя!
А другий позіхнув і звернувся до брата,
поверт́аючись у матер́инській утр́обі:
См́ішно, в тебе уява занадто баѓата,
це байќи, милий мій, про життя після р́одів!
Як по-тв́оєму, брат, те життя вигляд́ає?
Я не знаю – зніт́ившись, близнюк відповів.
Але, мабуть, на нас все ж там св́ітло чекає…
Це я бачив нед́авно в одн́ому зі снів.
Ще, гадаю, ми підем своїми ногами,
бо в тім світі просторо і є де ходить.
А іще одне чудо – ми зможем, як мама,
їсти р́отом і пр́обувать все, що корт́ить!
Нісен́ітниця! Це вже ніяк неможл́иво!
Бо життя-пупов́ина коротке і так.
А ходити ногами… – занадто сміл́иво!
Ні, не зможем ходить ми ногами, ніяк!
Звідти ще далебі жоден не повертався!
Що за м́арево, братик, у тебе в умі?
Все заќінчиться р́одами, не спокуш́айся!
Бо життя наше – це лиш стражд́ання в пітьмі!
Та мені все ж здає́ться – тверд́ив невгам́овний,
що ми зм́ожемо маму поба́чить свою!
Що ми тут тимчас́ово і з́овсім ум́овно –
до життя підгот́овка, як „баня“** в раю!
Брат же, не в́ірячи, тільки хитнув голов́ою:
Вірити в м́атір – це пр́осто за гранню ідей!
Зо́всім нем́а – раз її ми не ба́чим з тобою!
А як роз́умний такий, то скаж́и – вона де?
Як відпов́істи тобі, бр́ате, н́авіть не знаю…
чую всім с́ерцем постійну турбо́ту її.
А, особл́иво, вноч́і, коли все засин́ає,
гладить наш світ і тихенько співає пісні.
Нею нап́овнено все, мовби чаша до краю,
нібито в ній я нах́оджусь і нею живу.
Та хоч про інше життя я напевне й не знаю,
але я вірю, що буде воно наяву!
14.11.2015, Миколаїв
* Переклад твору Світлани Копилової „Близнецы“.
** Термін „Баня“ використано автором в якості алегорії. Тут мається на увазі Чистилище, в яке попадають душі померлих по дорозі до Раю.
ID:
621154
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 15.11.2015 07:59:42
© дата внесення змiн: 04.01.2016 10:36:44
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|
пошукаю... 
