В кімнаті тихо. Стукає годинник,
А кішка Марта лапкою тре ніс.
Чаю у чашці лиш на половинку
Й цього достатньо для Леді Privacy.
Вона поважно опускає погляд,
Долоні міцно зціплює до рук,
Та в грації приховується холод.
Леді не гостя тут – її не ждуть.
Її не бачать – тільки відчувають,
Та радістю навряд чи це назвеш.
Леді не люблять, хоч добре усі знають,
Що відданість її не має меж.
Вона приходить часто, коли в серці
Лишилось місце суто для жалю.
І зовсім не стає той біль твій легшим.
Обійми Леді – не для слабкодух…
І проганять її сенсу немає,
Адже в поривах відчаю тебе
Залізна Леді точно упіймає.
А чи відпустить?
Запитай себе.
