Роки страшні, лиха була година,
Вмирали люди, просячи води,
Коли із голоду, батьки вбивали сина,
І їли тіло, й бігли хто куди...
Срашний той рік, коли сусід дивився на сусіда,
Як той ховав в долоні колосок,
щоб нагодувати жінку й старенького діда,
Були б ще діти...нагодував б діток...
Діток немає, бо учора з'їли,
Просив Івасик : "Татку, не вбивай!"
І споглядав на батькове обличчя сіре,
"Я змушений убити....помирай"
Сказавши ці слова, упав на землю,
Дістав ножа, і різко вткнув у груди,
"Пробач синочку, тільце відокремлю
А потім тобі, боляче не буде.."
Із спазмом в горлі, кинув шмаття м'яса,
У заіржавлений, немитий казанок,
А потім зиркав із кімнати ласо,
Сміючись говорив "- Немаю більш діток"
Затійники, які народ "скосили"
Своїм проклятим Голодом скупим,
Вони хотіли, щоб наш люд немав вже сили,
І віри, що залишиться - Живим...
(Із щоденника)
А скільки згинуло ріднi?!
