Два вогники з мого дитинства,
Зимою вишню зігрівали,
Як два камінчики з намиста,
Сиділи разом і мовчали.
Тремтіла вишня на морозі,
Не гріла, мабуть, шубка біла,
-''Терпіти більше я не в змозі'',
Пташкам тихенько шепотіла.
Вони надули свої груди,
Щоб дати їй тепла багато,
Повіяв вітер, щоб роздути,
Теплом, усю її пройняти.
І затремтіли віти дрібно:
-''Не дуй на мене злий Сезаме,
Бо від тепла й морозу швидко,
Криштальною уся я стану''.
Майнув у степ гуляка-вітер,
Десь загули Різдв'яні дзвони,
Мороз узяв холодний скіпетр,
І через яр, пішов у гори.
Два снігурі заворушились,
До вишні тихо промовляли:
-''Нам треба трішки підживитись''
І по подвір'ю застрибали.
А я розмову їх підслухав,
Зробив для пташок годівничку,
Зерна насипав, хліба й швидко,
На вишню пoчепив за нитку.
Від радості пташки літали
І гомону було немало,
Сусідів щедро пригощали,
Щоб вишенці тепліше стало.
Гірлянди місяць розкидав
І білу шубку скинув з пліч,
День швидко до кінця збігав,
Заходила Різдв'яна ніч.
Назад вернувся Дід Мороз,
Подарки роздавав усім,
А я читав тоді прогноз,
Коли він стукав у наш дім.
