Чи навіть затихають канонади,
Думок навіяних чужим теплом,
Чи твої збудженні принади
Мені здаватимуться тлом,
Того життя, яке за гранню,
Того, що не досяжне в снах -
Я мрію малювати аквареллю
Із разом з самотою не зітхать.
Просякнуті думки стражданням,
А постіль збудженням чужим
І чашка кави з аквареллю,
Залишить мій самотній дім.
А що залишить в нім по собі,
Що буде тлом у нім по ній?
Лише надламане надгроб»я
Думок ґвалтованих теплом чужим.