Я не можу тобі наснитися -
ти не здатен мене впізнати:
Певно, доля моя - провидиця -
подалася в світи блукати...
Чи то в раї земнім, чи в зорянім
забарилась втікачка-доля,
Тільки я, така невпокорена,
Не стрічала тебе ніколи...
Під м'яким запиналом мороку
коротаєш осінні ночі
І радієш світанку скорому -
часом мружиш лагідні очі...
Чи самотньо - удвох із кавою -
все один на один міркуєш -
Чи чорнявую, чи білявую -
ти не знаєш мене, не чуєш...
Той, що мій - до останку, подиху,-
щоб душа без душі не жИла,
Щоби з поруху, щоби з погляду
розуміла все - і любила...
Я не можу тобі наснитися -
ти не здатен мене впізнати...
А я буду за тебе молитися
і тебе край воріт чекати...