Не впізнавай мене, коли
Ми стрінемося ненароком.
Лишаючи сліди, роки
Йдуть швидше й важче , крок за кроком.
Я стала старшою на сорок літ,
На сорок зим і сорок весен,
Я майже завершила свій політ -
В розсохлім човні пара весел,
Якими вже мені не веслувать -
На березі живеться спокійніше.
Я кожну мить навчилась цінувать,
А пам"ять збереже все найцініше.
Вже не впізнати дівчинку в мені,
Яка колись тебе не зрозуміла.
Можливо, нагада про себе в сні
Й розкаже про кохання запізніле?
Не буде смутку у її очах,
Бо спогадами вже перехворіла.
Не впізнавай при зустрічі... хоча...
Чи взнала б я тебе, коли б зустріла?
Дякую, Валюшо. 
Зворушливо, Олечко! 
