Червоні ліхтарі згасають,
Зникають зорі, ніч і я.
Думки на поспіх колихаю,
Старанно відправляю в небуття.
На сміх собі, в черговий раз,
Відради серцю і душі шукаю,
А може й зовсім- на показ
Сама в собі блукаю.
Чарівна ніч таємно шепотіла
Мудрощі свої, міняючи на сни,
І їй відомо все- і те, як я від тебе мліла
З тієї першої зими.
Як затріпотівшими вустами,
Відчула дотик твоїх вуст,
І як втопала в них ночами
У морі із жарких розпуст.
На що я хитрій чарівниці,
Кажу про когнітивний дисонанс:
Хіба вважати за дрібниці,
Що я замерзла у вогні- це не нюанс.
І сперечатись до світанку,
Спроможна з місячною леді.
Про те, що вже награлась я в коханку,
В твою. І тільки. Хоч це ти не розгледів.
