Так от, сидячи собі в прокуреній кімнаті розстроєний в чуствах, через те що мене виперли з роботи, я почував себе як той чувак, який придумав Apple. Забрали всі мої ідеї і виперли мене як Стіва Джопса з Apple корпорейтед. А замість мене взяли якогось Арієля. Це походу через те, що від нього пахло персиками і мандаринами, як від якісного порошку для бідних сімей далекої Африки. Тому я був у розпачі. Жизнь ударила мене гострим ножем у спину і прострелила мені коліно, щоб я ще міг тікати. І беручи під увагу всю серйозність ситуації далеко втекти я не міг.
Думки переслідували мене досить багато часу. Цілих пів години я думав про те, що мені далі робити. Так як Джопс з пропозицією роботи мені не зателефонував я вирішив піти на пиво та обдумати всю серйозність ситуації яка мене спіткала в самий розпал літа. Впевнений в собі, як Наполеон йдучи палити Москву я пішов на заправку купити собі пивасіка. Сидівши сам на лавці, як Форест Гамп чекаючи автобусу, я думав як відкрити пиво і ходив навколо лавки шукаючи яку небудь залізну хєрню типу відкривачки. Нічого такого там не було і я сидів як сирота, який просить дрібняків на булку дешевого вина в очікуванні якихось людей, аби допомогли мені відкрити те довбане пиво.
Нарешті. Месія, подумав я, побачивши кучку малолєток, які йшли в мій бік розмахуючи пляшками дешевого вина з цигарками в зубах. Видно для того, щоб студенти прийняли їх за своїх і не виганяли з кампусу. Сама ідея була не погана, так принаймні вони думали, поки не отримали п*іздюлєй від якихось п’яних чуваків, які теж хотіли виглядати як студенти, хоч з вигляду вони були ближче до епохи ренесансу ніж до сучасного століття. З далека, сліпим оком старого орла я помітив якусь залізну палку, яка тирчала зі зламаного тренажора в кількох метрах від мене. Ось воно. Спорт це життя. Підійшовши до тренажорів я кинув погляд на молоду кобітку, яка загинала ноги за шию і завмерши забув, чого я туди приперся. Ми зустрілися поглядами і вона до мене посміхнулась і навіть можливо подумала, що я той єдиний і наша зустріч це доля. Вона вже уявляла, як ми одружимось, нафігачимо кучу дітей і будемо жити довго і щасливо. У відповідь їй я усміхнувся, як Василь який знайшов чекушку в лівій кишені куртки, яка лежала там ще з років СРСР, відкрив пиво об ту залізяку і пішов назад на лавку де мав замір провести останні години цього конченого дня в самотності та розчаруванні сірої буденності.
Довго думаючи, що його робити, до моєї голови прийшла геніальна ідея. Постукавши культурно в двері вона попросилась зайти і випити зі мною пивка, на що я з радістю погодився, так як пити самому було не в прикол. Ми просиділи з одним пивом на двох якихось дві години, які тягнулись, як час в очікуванні результатів на батьківство. Обдумавши всю ситуацію, ми дійшли до висновку, що робити тут нам немає чого тому ми їдемо на Вудсток. Фестиваль де збирається понад мільйон наркоманів, алкашів та людей без майбутнього. Коротше кажучи літературний вечір однодумців.
З думкою: Ай да похєр вже! – я пішов до кімнати збирати речі та перевірити розклад потягів до того таємного міста. Така собі поїздка в Хогвардс. Якщо Гаррі Поттер не був на Вудстоку, то він не шарить, що таке справжня магія. Мій потяг мав виїжджати за 40 хвилин. Тому збиратись треба було дуже швидко. Так як їхав я не в Хогвардс а на Вудсток, то сову і всю не потрібну хрінь я залишив в дома. Добре перевіривши свій інвентар я викинув з нього все. Взявши з собою лише дві пачки цигарок, трохи грошей і один презерватив, про що я дуже жалію. Він був один і використовувати його треба було з розумом, який я походу теж залишив в дома.
В повній бойовій готовності з духом Індіани Джонс я вийшов з гуртожитку і пошурував на вокзал де мене мав зустріти потяг повний п’яних людей прямуючи в моєму напрямку. В режимі очікування я помітив, що жодна каса не працює і ритм серця почав суттєво збільшуватись. Так як білету в мене не було і хєр його знає скільки цей папірець коштує. Приїзд потягу тільки збільшив мій стрес, так як я почав перейматись поїздкою і вже хотів забити на це все. Але душа з криками та матами гнала мене в потяг. Сперечатися з нею немає шансів - ця курва завжди виграє. І з високо піднятою головою я гордо ступив на сходинку і зайшов в потяг. Бігаючи по вагонах я шукав місце де можу впасти.
В певний момент мої сподівання з криками впали в глибоку прірву. Через те, що потяг був забитий якимись пенсіонерами я почав себе відчувати так, ніби їду в останню путь з якимись чуваками столітньої давності. Ходивши вагоном під номером 16, я заглядав в кожне купе в надії, що знайдеться якесь місце. Пройшовши до вагону 24 я надибав закрите фіранками купе в якому сиділи якісь чуваки мого віку. Бінго – сказав я, думаючи, що вони теж їдуть на Вудсток. Не сміло спитавши їх – Чи це місце вільне? Я зайшов в купе. З радістю та практично зі сльозами на очах вони сказали ТАК.
ID:
605230
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.09.2015 18:05:02
© дата внесення змiн: 02.08.2016 15:42:37
автор: Зайдисвіт
Вкажіть причину вашої скарги
|
