Ти так майстерно губиш себе прозою і цитатами,
Яскраво-гіркими спогадами десятилітньої давності.
Закрив свою душу уявно-непробивними ґратами.
Забувши, що біль також має свій термін придатності.
Ти так охоче і при можливості зачиняєшся у кімнаті,
Вмикаєш світло, з захопленням читаєш Ремарка.
Обдумуєш несправедливо-заплановані життям втрати,
Забувши творчість ліричної сповіді поета Петрарки.
Ти вже й забув, що кінцю передує новий початок,
Літаючи в прірві, все ж можна піднятися в небо.
Найголовніше – то просто правильно вміти мовчати,
І жити за правилом «хочу», а не коритися умовності «треба».
30/07/15
