Хто випив міру смерті, той зуміє
У водах страху окропити віру,
Де біль кровить фонтаном, наче квасом,
Дурманить, ріже й мучить поза часом,
У просторі жахливих перевтілень,
Пекельних сцен, жахіть, але не схилить
Він голови, не впаде в ноги смерті,
Благаючи повернення у нетрі
Тих юних днів, де все іще можливе,
Життя людське безкрає, й немінливе.
Де поруч ті, кого ми любим,
Кого без втоми завжди ми голубим.
За що ціна така вже й невеличка,
Така собі безглуздість і дрібничка,
Душі дарунок - плата за можливість,
Забути про реальність, і про сірість,
У мріях повернути мертві душі,
Життя змінити на фантазії у мушлі.
Та, тільки дар такий веде в оману,
Бридка потвора, родичка дурману,
Лукавий породив оцю бридоту,
Таку собі пародію болоту.
Лишень у Вірі є зерно спасіння,
У воскресіння, справжнє воскресіння!
Тому залиште у душі скорботу,
І спогадів минулих скиньте ношу,
Звільніть себе, знайшовши в собі сили
Для Віри, лиш для Віри…
ID:
596118
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 27.07.2015 01:47:20
© дата внесення змiн: 27.07.2015 01:52:05
автор: Сергій Ранковий
Вкажіть причину вашої скарги
|
