Це не мені, блукань буття щоденне
Вливається у вени болем.
У гіркої гостити долі,
Лишитись листопадом днів злиденних?..
Це не мені... похмарилось і впало,
Дощить на серці відчайдушно,
Це не мені зітхати скрушно, -
Усе, що сталось, до смішного...мало!..
Це не мені - небесна засторога,
Запізно...каяття доволі!
Сміюсь, не вийшовши із ролі,
Диявольське - то,мабуть теж...від Бога!
Це не мені - розлуки і печалі -
Стрімка ріка змиває сльози.
Ще шелестять у серці грози,
Вуста гарячі, спраглі, як коралі...
Віднесені слова твої за вітром -
Це не мені - образи соло -
Суцільне не розірвеш коло.
Це не мені - затьмарення палітра...
Це не мені, допоки павутиння
Не сплутало думки... одвічне -
Услід...безжалісно - кармічне -
Збираю нерозкидане каміння...
26.06.2015.
глибоко-зболено й так образно! ...як все-таки біль і страждання красиво лягають в поезію...Особливо пропущені крізь нерв таким талановитим чуттєвим серцем, як у тебе, Лу
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таке скажеш...теж мені...талановитим...Дякую за тепле слово...
ось тому ходжу і читаю-вичитую по серцях жіночих сповіді їх, зізнання чи застороги, вироки чи приховані бажання, щоб навчитися розуміти цю загадку всіх віків - жіночу душу, щоб почути її голос, щоб вловити мелодії серця, щоб через нею вимовлене слово розгадати врешті таємницю душі жінки. і коли ляже карта, коли чорноброва нагадає літ двісти - таки розгадаю! бо так манить-чарує своїми загадками!
ви - одна із них...
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00