Наступили ворожі часи
Де і хлібом вже нам не наїстись
Не попити нормально води
Та й у транспорті вже не поїздить
Тепер вже й довіра рідкісна річ
Кому? Ну кому тепер довіряти?
Боїшся по вулиці, йти в темну ніч
Боїшся із рук чужих, щось взяти
До чого ж ви довели себе, люди?
Ви думаєте, будете щасливі?
Коли настане злагода усюди
Тоді й ви, проживете життя в мирі
Не думайте про владу й обіцянки
Вони ж як та ілюзія омани
За ними, ви ведетесь наче ляльки
А потім що? Запнетесь у кайдани?
О, ці людські, невинні душі
Що так боролися за вас, дурних
За ваші щастя й волю потухші
Неначе свічка, у якої вогник стих
Дивлюсь у небо і прошу сумлінно
Щоб ваші душі, не зігнили вщент
Тому що, роблячи добро уклінно
Віддячуєте ви, ножем в хребет!
