Дощ за вікном давно уже стих і сонце ще б'ється у серці твоїм,
а сам ти чи ні, залежить від інших, бо світ ти покажеш чужим, не своїм.
Постать химерна з'явилась нізвідки і кроки його ледь відчутні в пітьмі
очі заплакані, серце не б'ється, а спогади зайві: безчесні й страшні.
Хто це? Не знати і що йому треба, а тільки здогадки, який він по суті
щось виставляє сутністю з себе. Руки у ранах, у крові й закуті.
Крила видніються в тіні затьмареній, сонце сховалося глибоко в шкіру
навколо лишилося тільки пошарпане: забуте, незнане й ховалося в сіре.
Світло ледь билося й душу нам гріло, а він все ішов і дивився у слід
зуби заскалені, чисті мов срібло та наміри злі, а серце мов лід.
Важко згадати, що далі було та що з нами сталось і де ми вже є,
та знаю одне, що постать не зникла й готовими будем. Що далі буде?
