Якось вранці прокинешся. Осінь .
Повернешся думками в минуле,
залишиш зім'яту постіль
і напишеш не вперше й не вдруге,
а вже вкотре...
і безпідствано.
Ми посидимо разом уявно
та й розійдемось по реаліях
як розбіжності у сценаріях,
де думки від одної руки ...
За роками пройдуть роки,
і вже не з такою мірою,
ми хворітимемо ностальгією ,
але пам"ять не дасть забути,
а час усе повернути,
на жаль, ніколи не дасть .
І жодне із сотень щасть
не зрівнялося би із тим,
там де ми організм один,
і одне на обох життя,
а я - шосте твоє відчуття ...
Та не зараз, не тут — ніколи,
сьогодні зима довкола,
і спільне лиш небо над нами
та холодна земля під ногами.