|
Росли удвох, неначе як краплини,
обидва схожі, як відлуння, між собою,
не були у розлуці жодної хвилини,
усе – на двох, й радість із журбою.
Вони – брати, навічно однієї крові,
й близнюки однакові своїм обличчям ,
та – хлопці жваві, гарні, чорноброві,
але характером суцільне протиріччя.
Один, Петро, бурхливий як вулкан,
усе горить в руках у нього сходу,
Василь, спокійний, наче в озері вода,
у літню спеку та безвітряну погоду.
Обидва працювали у місті в магазині,
де продавали книги, речі старовинні ,
там було загадково й казково всередині,
цікавинок багато, сувенір на підвіконні.
Раз дівчина зайшла у цю крамницю,
сама, неначе сонце й вітер гомінка,
очима ясними все споглядає на полицю,
сама собі така тендітна та струнка.
Василь тим часом запитав у неї, -
шукає щось, чи просто так зайшла,
що до вподоби, сувеніри та камеї,
прикраси, посуд срібний, книги про дива?
Та дівчина всміхнулася, та каже потім –
шукаю книгу про любовне чаклування,
та щоб з малюнками на розвороті,
не знаю, як залучити собі кохання.
Василь зітхнув, замислився хвилину,
та каже – що невже нема кохання?
То може, якось, у святкову днину,
ми стрінемось, якщо ти матимеш бажання?
Та дівчина погодилася з ним на зустріч,
то може правда йти , боятись чого?
Та в голові її всі «за» та «проти» безліч,
та все одно в душі її була тривога.
Прийшла до дому, тремтить наче осика
та стримати не може серця хвилювання,
її становищем сестра як збита з пантелику,
питає, в чому річ її раптового страждання.
Олена, так звали оцю дівчину, зітхнула дуже,
може, буде в мене мрійливе кохання,
я так його чекаю, самотою просто тужу,
невже я дочекаюся побачень до світання?
Але я так боюся йти сама на зустріч в свято,
мене запросив один хлопець файний,
казав мені, що є любов, із почуттям завзято,
та він сам красень, дуже, дуже чуйний.
Якщо хвилюєшся ти зовсім, моя рідна,
то я піду на свято з ним, то замість тебе,
різницю не побачить він, йому не видно,
не знає, що ми двійня , що схожа ти на мене.
О, сестра дорога, моя Наталя, надзвичайна,
допоможи мені рішити делікатну справу –
ти роздивись на хлопця, чи його достойна,
який він є, та запроси його попити каву.
Так і домовилися Олена та її сестра Наталя.
Тим часом вже Василь прийшов до дому,
розповідає , що розбив він вазу із кришталю,
бо має він одразу хвилювання й втому.
Чому, ти брате, став такий незграбний,
чи мрієш на роботі, витаєш у хмарах?
Василь каже йому, що він як зачарований,
що бачив дівчину, як той потік у горах.
Красива дівчина, як в небі ясні зорі,
вуста її, як маків цвіт, як ніжні пелюстки,
та волошкові в неї сяють на обличчі очі,
а голос, наче заспівали всі пташки.
Петро збагнув, що дівчина - перлина
побачити б її самому, варта краса її чи ні,
цікавість огорнула думки, як лавина,
та вирішив Петро на зустріч сам піти.
Затримав Василя по справах в магазині,
а сам побіг на зустріч в мить одну,
Наталя у яскравій шовковій хустині
чекала хлопця, замінив свою сестру.
Петро схвильований, побачив як Наталю,
так закохався в неї, як герой в кіно,
збагнув, що не жалкує вази із кришталю,
краси такої він не бачив так давно.
Його серденько природністю схопила,
глибинністю очей, волошок цвіт,
неначе дарувала хлопцю білі крила,
щоб у коханні разом – в небеса політ!
А що Олена? Посиділа трохи вдома,
та слідом за Наталею, тільки в магазин,
то може хлопець залишився випадково,
й бігла, наче заєць, вже немає сил.
Василь зробив всі комерційні справи,
приготувався зачиняти цю крамницю,
та бачить, що біжить Олена жваво,
в блакитній в соняхах спідниці.
Зустрілись вони як два човна у морі,
та радістю їх серця так щемить,
схопили вони один одного долоні,
пішли в своє світання, та кохання мить.
Та трапилось отак, що стрілись пари –
Василь з Оленою, Наталочка й Петро,
усміхнені були усі , куди там чвари!
Раділи, що кохання їх прийшло.
ID:
576804
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.04.2015 17:57:36
© дата внесення змiн: 24.04.2015 18:00:46
автор: Ниро Вульф
Вкажіть причину вашої скарги
|
