Шум оглух, сліпота узріла
Мертву мовчанку балакучого тіла.
Бачення дивні, бажання чужі,
До своїх критично недужий.
Чужі максимально непотрібні
І дарма хвилі б’ються в греблі.
Ти прийшов, звідки почав.
Тебе дістала серія появ.
Все насправді гірше гіршого,
Нема нічого крихкішого
За твої сподівання на життя.
Нема бридкішого за рухи і тертя.
Колекція процесів не росте,
А коли й росте, то нахера все те?
Півтора десятка, а чи два?
Чи метр і в кепці голова?
Коли дурневі щасливо?
Тільки не зараз, інше – неважливо.
Кожна невдача і поразка,
Наче орден на кітелі, брязка.
Кожен новий орден до вже набутих липне,
Будь-який із них зняти можна ледве-ледве.
Цінна історія, позбутись її нема варіанту,
Зона комфорту в слабкості – це константа.
- Це таке твоє псяче щастя?
- Ліпше ж, ніж ваше сум’яття .
\PzN/.
27.02.15. Ббрс.
