Дмитро Мережковський
САМОТНІСТЬ
Повір, не зможуть люди уяснити
Душі твоєї чистої до дна.
Як посуд, вщерть вологою налитий,
Глибоким сумом сповнена вона.
Коли ти розділяєш з другом лихо,
То знай, в якусь зумієш, може, мить
Поверх країв одну краплину тихо
Вологи з тої чаші перелить.
Але дрімає в спокої і тиші,
Віддалено від всіх товаришів,
Оте, що уляглось на саме днище
Зболілої, самотньої душі.
Самотнє серце – світ також самотній,
Стежок немає, щоб до нього йти.
І любляча душа, але стороння,
Не може в світ чужий отой ввійти.
Та є таке щось, що вогнем відважним
Горить яскраво у твоїх очах.
Але мені вогонь цей недосяжний,
Як зорі мерехтливі в небесах.
Ось тільки нещаслива ти людина
В своїй душі й самотності сумній,
А в дружбі і коханні – ти єдина,
Одна у неповторності своїй.
02.03.2010 р.