Морський прилив збавляє краски
Як чорне море й жовтуватий сніг.
Плескоте хвиля стомлені підошви,
Уявність дотику лоскоче їх.
Діти бездонні самотності й скрути
Ви полишіть ті думки всі майбутні.
Живіть тільки зараз, тепер є лиш час
Розпечене лезо не спасе навіть вас.
Завернувши тіло у тепле покривало її руки затягували його все сильніше – вона хотіла відчути біль фізичної форми. Повторюючи це дійство з кожним разом біль ставав слабшим. У очах не блистіло нічого, окрім пустоти, а в голові ширялись, з одного кута в інший, маніакальні думки. Вони породжують, у більшості, страх безвиході, занепаду душі і вона це прекрасно розуміла.
- А що я втрачаю? – вимовила у голос.
Тишина заново відповідала знайомим їй звуком. Прийшла ідея приниження власної індивідуальності. Нова пісня саморуйнування прозвучала у ній.
Філософські ідеї буття та психологічні методи не допомагали, вони лишень затягували вузол міцніш. Колись чула, що психологія робить життя складнішим, але використовуючи її простіше йти вперед. «Розуміння то одне, а знати - для чого потрібно воно… те питання.» А відповідей то є тисяча інша на них.
Зосередивши увагу на краях стола, вона ніби прилипла до подушки вухом і вже, майже засинала, але стабільність картинки порушила цятка. Дрібна чорна крапка крутилась, робила різкі і плавні повороти, її рухи були подібні до пошуку виходу, але через безмежжя варіантів куди піти само себе заплутало. Вона здійнялась і обперлась ліктем і так змогла краще роздивитись заблудну точку. Це була мураха. Мила і надзвичайно корисна тварина.
Задумка природи будується на помилках попередніх експериментах. Та і просто так, безпричинної появи не існує у світі. Закономірність, прогрес і деградація – все про плановано наперед вищими силами.
«Що це створіння робить тут, чому саме зараз і чому не божа корівка чи горобець у вікно не залетів?» Тисяча питань – одна відповідь. А розквасивши її пальцем я відніму життя, але для неї це буденний рух. Смерть для неї, а яка банальність по-суті. «Згадають про неї в мурашнику? Чи то лише копія?» Збільшивши масштаби, вона також дріб’язок.
Кожен день бігаємо по місту, заплутуємо доріжки щодень. Сотні проходять шлях по твоєму маршруту і перетинаються у часі. Склавши всі дні воєдино, взявши лиш певну ділянку землі по якій хоч раз у тиждень протягом року ти проходив – виводиться певна крива, імовірність появи якої із часом буде більш очікуваною хоч і похибки також реальні – зовнішній чинник не відкидається. Ти рухаєшся майже стандартно. Таких як ти міліарди, близько тебе теж не мало. Ви у величезному мурашнику і підкоряєтесь системі, що тайно ненавидите її, але все рівно залишаєтесь рабами.
Найсмішніше те, що саме ви і творці цієї системи, звичайно не особисто, але як раса… «Скажемо, він хитріший від мене і на той час був мудрішим.» Розуміння цього тебе не спасає від залежності до стандартів, що у тобі запрограмовані від суспільства, досвідом минулих поколінь і в кінці-кінців історією. І ти як мурашка бігаєш-бігаєш і зупинки не відчуваєш. День пройшов і ти його завершуєш сном, життя – смертю, і не один ти!
«Розуміння тебе не спасає…»
- Кінець же один…і коли він настане залежить від Нього?!
Хтось вирішив, що ти маєш права і обов’язки, бажання і можливості і їх границі. Іноді протягом твого короткого життя вони перетинаються! Людина, що отримує все чого бажає стає слабкою стосовно зовнішніх чинників, але й та, що бореться за кожен дріб’язок стає вразливою від внутрішніх переконань. Існує середина, звичайно! І живе вона лише мить.
Моменти – так почала вона вимірювати життя. Пам'ять нажаль у нас не ідеальна, але практичніше ніж будь-що інше у світі. Записки не залишають деталей, а от фотографії не показують усієї картини як є. Відео – занадто об’ємне й масштабне, а пам'ять – конфенденційна й гнучка, більше деталей хоч і змінних із плином часом і уявою, і, найважливіше, унікальна.
Вірою не наситишся. Люди прагнучи вічного життя і безпеки, особливо на смертному одрі. Їм постійно мало!.. Тому віру вони перетворили у фанатизм, любов – у пристрасть і секс, гроші – у релігію, а так і сама суть всіх цих слів і значення їх втрачається. Наступне покоління тоді зовсім заплутається.
- А що як це ілюзія? - ключове питання!
Сидячи у наповненій спогадами кімнаті, вона блукала думками між стінами істини душі. Вона вже не хотіла розрізняти реальність від видумки. Цей стан блаженної невизначеності. Звуки перетворювались у слова, слова у рядки, а між рядками суть. Їй часто було шкода, що ніхто так і не чув її думки, а раптом якийсь науковець завдяки проміжних ідей і висловів у ній доведе свою теорію нестабільності світла і вичерпності часу всесвіту, чи може художник знайде новий стиль і ми зуміємо почути краску, а може генію-інженеру прийде схема побудови літального апарату крізь чорну діру і ми познайомимось із іншими розумними видами у інші галактиці.
Вона так хотіла бути важливою, як і люба дитина, але річ не утім. Вона хотіла відчути себе серед еліти суспільства і самій задавати стандарти. Стояти у центрі залу серед розбалуваних дам і широких господ у красивому бірюзовому платті до землі, елегантно підібраними у пучок волосся та дорогими прикрасами. Тримати ігристе, розове вино у лівій руці та розмовляла із власницею власної корпорації про нові плітки знаті.
Хах! А чого ще може бажати дівчина із чашкою чаю біля вікна об одинадцятій годині ранку?
Питати дозволу ввійти стало в привичку, але тільки для неї. Матір же часто забувала про елементи ввічливості у її кімнаті і вривалась без стуку. Сьогодні не виняток. Тут не цікава розмова, жести чи загальний настрій, важливо те, що вона закінчилась як і все у цьому світі. От тільки мурашка, що так і тинялась по краю стола лишилась. Вона могла під час розмови зникнути з поля зору дівчини і таке часто траплялось, але це трудолюбиве створіння появлялось знов. «І чому воно не схаменеться?»
Боротись! На початку – це було необхідне для виживання і досі так є у більшості варіантів, але зараз появилась і друга форма боротьби – ради задоволення. Ми б’ємось об стінку замуровану у наші страхи, адже страхи не тільки нас зупиняють, а й мотивують до дій. Стіна візуальна, реальна, матеріальна чи ідеальна, гранична чи лишень одна із системи – скільки варіантів! А все ж залежить від нас. Стійкість наша випробовується кожен день і по можливостях наших.
Двадцять чотири години в сутки, сім днів на тиждень без вихідних, віднявши лише час на сон і то тільки глибокий і часткове безпам’ятство у хвилини слабкості – ось як у неї працювала фантазія.
«За що боряться люди? Чому Бог захотів створити всю цю каламуть? А якщо і не Бог то для чого, питання залишається? В чому суть цієї мурашки? А раптом, моя кімната перевернута догори дном? Я ж і є інопланетянкою для інших видів з іншого всесвіту!? Чому цифра сім іде після шестірки? Що станеться якщо з самого початку поміняти три і чотири місцями, вся логіка математики рухне?» І так кожен день.
- Стомилась… - це було сказано разом із видихом.
Березень-Квітень 2015
ID:
573050
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.04.2015 23:01:40
© дата внесення змiн: 24.04.2015 01:04:12
автор: Sam Holgon
Вкажіть причину вашої скарги
|
