Перетравлюючи повільно цю травневу задуху,
заплутавшись у напівсні, ніби у павутинні,
я дивлюсь на перехожих й слідкую, як рухаються
їхні втомлені, уповільнені спекою тіні.
І такі незвичні і довгі ці травневі хвилини,
і я знаю, що далі – літо чекає попереду,
з усіма його пахощами, тонкими стеблинами,
словом, всім червнево-липнево-серпневим переліком.
Всі чекають на літо, неначе на свято Різдва,
(тільки замість шкарпеток купують купальні костюми),
бо і влітку так само трапляються справжні дива,
тому з літом у мене такі доброзичні стосунки.
Ну, а поки я в цьому травні, поки у псевдо літі,
слідкуючи за тінями цих випадкових свідків,
передчуваю появу дощів і червневих квітів.
Усе трапляється влітку.
Усе збувається влітку.